Добрий вечір,хочу получити консультацію по цьому монологу.Що ви можети мені порадити як матері. Все, я більше не можу...я зриваюсь....я не знаю, що - вопрос №2484810

буде зі мною, коли в мене не має підтримки… я починаю загинатись… нема нічого, що мене тримає… раніше, була хоч якась підтримка від тата, і сила від тебе… я тримався довго до того, перед тим як повернувся до Львова, але після того, як то знову вернулось в моє життя, Рідна Земля (маєш знати що для мене це багато значить враховуючи що я обрав дорогу відьми землі, якщо це читає тато, я скажу одне: «Прошу зрозуміти, це мій вибір життя, кожен маж право на вибір, нема одної істинної релігії, яка може пояснити все, навіть якщо я відмовився від Християнства, нехай він спробує зрозуміти, що за всі тисячоліття, думки людей, була не одна релігія, я просто обрав свій шлях… я не підтримую диявола, так посудити, я взагалі в нього не вірю, для мене правильним являється, релігія Вікканства, де є Бог і Богиня, вони і добрі і погані… він думаю зрозуміє, що без зла немає добра, так і добра немає зла, інакше люди не зможуть розрізнити, що до чого, а Бог і Богиня, уособлюють ці дві протилежності, вони світло добра і темрява ночі» почуття від яких я відгороджувався.… все це знову навалилось коли я повернувся сюди… нема підтримки, все одно, що є люди які підтримають… ніби поряд, хресна, особливо Жанна, але… Мені складно, не знаю чи можете ВИ це уявити, в мене не було такого досвіду як в Вас з татом, в мене було хороше життя, майже без проблем… але… з моїми відчуттями, досвідом, талантами… я знаю і розумію, набагато більше ніж можу осягнути… Всі думають, що я мудрий, вихований, інтелегентний… але в мене було багато негативних аспектів про які ти знаєш… також я ніколи не відкриваюсь людям повністю, навіть ВИ, знаєте мене на 80-90%, я доволі скритна особа, про що говорить моє життя, що я сидів вдома, маю мало друзів, деколи натянуті відносини з батьками, особливо з татом, за що мені шкода… не знаю, чому тільки зараз, я наважився на таку розповідь, про свої думки, адже не було НІКОЛИ таких моментів, щоб ми були 100% чесними один з одним, напевно в цьому винна наша людська натура… ТЕПЕР ми хоч трохи наближились до того, що я відчуваю і про що думаю, все це що я написав, просто пролог, для того, що твориться у мене в середині… Я встигнув зрозуміти тільки одне, ВАШ син, надзвичайно дивна особа, і доволі закрита… не підпорядковується тим законам життя, які НАМ так НАГЛО нахлинуті чужими думками… Мабуть, це найбільша оповідь, яку я коли небуть писав… навіть говорив Вам… моїм батькам… які породили мене, які виховали мене, які зародили в мені, глибокі почуття, вірності, поваги, любові, та зв'язку… нас з'єднує ця тонка ниточка крові, яка об'єднує сім'ї, родини, роди… стільки місяців, років, віків… порівняно із цим, наші проблеми легкі та беззаботні, але для нас вони(проблеми життя) важливі, ми думаємо за них, переживаємо, думаємо, що буде далі, як ми це переживемо, але наша воля має бути сильною, такою, яку не зможе зрушити навіть лавина… Але вернувшись до початкової проблеми, сподіваюсь, Ви, зможете мене зрозуміти, зрозуміти те, що я плаваю, кидаюсь, б'юсь о стіни, цього життя… в якому, я не бачу місця собі… де є подібні до мене, але немає таких як я… тільки я один можу зрозуміти себе повністю, але з кожним роком, це дається все складніше, але в мене є підтримка рідних та друзів, тобто є зв'язок із світом, що тримає мене тут… мабуть це складно для розуміння, але я сподіваюсь, що Ви правильно мене зрозумієте, без злості, переживань і посторонніх думок… Навіть не вірю, що я зміг це все виписати… а потім ще й відправити… я надзвичайно ВАС всіх люблю, і не хочу втрачати....інакше моє життя просто зникне… для мене кожен кровний зв'язок надзвичайно важливий… але ці два коліна, надзвичайно важливі… це МОЯ кров, МОЯ рідня, МОЯ душа… таким чином, я вирішив, пояснити, розказати Вам, що діється у мене в середині, щоб ви спробували, хоч трошки зрозуміти, хто я і про що думаю… я знаю і розумію, що за пару років ми встигли віддалитись один від одного....І останнє, що я попрошу в цій короткій оповіді… прошу після прочитаного, не дзвонити зразу, а просто обдумати слова, і дати мені трохи часу, щоб прийти до себе, адже, я відкрив ВАМ свою таємну сторону, свої думки та переживання… ТОму прошу перед тим, як говорити зі мною, обдумати, все мною сказане, заспокоїтись, не пекреживати Просто прийняти, зрозуміти, і постаратись, без надриву, поговорити про це… І попрошу, зі мною, сьогодні про це не говорити, бо щоб зрозуміти це все треба час, тим більше, що поговорити про це І сподіваюсь, ти даш почитати то татові, як би це складно не було тому, я просто, прошу зрозуміти…